Немає іншого поета,
який би так відверто вважав
небо своєю батьківщиною,
а землю своїм вигнанням.
С. Андреєвський
Тема: Безсмертний і назавжди молодий (до 200-річчя з дня народження Михайла Юрійовича Лермонтова).
Мета: познайомити учнів з життям і творчістю М.Ю Лермонтова, змалювати епоху першої половини ХІХ сторіччя – епоху Пушкіна і Шевченка; формувати естетичну свідомість, естетичний смак; розвивати вміння виразного читання, декламування віршів під музичний супровід, відчуття ритму, дотримання етикету під час урочистих світських заходів; виховувати патріотизм, почуття національної та особистої гідності, шанобливе ставлення до жінки, до родини.
Обладнання: ноутбук (з програмою «PowerPoint»), мультимедіа-проектор і екран, програвач (чи інший пристрій для відтворення музики); портрет М. Ю. Лермонтова, підсвічник, свічки, чорнильниця, перо і папір, невеличкий портрет В.Лопухіної, троянди; презентація (в програмі «PowerPoint») «М.Ю.Лермонтов. Безсмертний і назавжди молодий», збірка музичних файлів.
Клас оформлений у вигляді бальної зали. На дошці – портрет М.Ю.Лермонтова, під ним – роки життя: 1814 – 1841 .
Афоризми поета: «Боюсь не смерти я. О нет! Боюсь исчезнуть совершенно», «Дайте волю – волю, волю – И не надо счастья мне!», «Жизнь – вечность, смерть – лишь миг!», «Делить веселье все готовы. Никто не хочет грусть делить», «Довольно людей кормили сластями; у них от этого испортился желудок: нужны горькие лекарства, едкие истины».
Звучить вальс з балету Арама Хачатуряна «Маскарад» за п’єсою М.Лермонтова.
Учитель. Добрий день, дорогі друзі! Ми раді вітати всіх любителів творчості Михайла Лермонтова в нашому класі, який перетворився сьогодні на світський салон. Запрошуємо на бал!
Під звуки вальсу входять дами з кавалерами, серед них і Лермонтов. Роблять один тур вальсу. По обидва боки, під стінами, диван і стільці. Гості розміщуються, де їм зручно.
Асистент демонструє презентацію «Михайло Юрійович Лермонтов. Безсмертний і назавжди молодий». Слайд 1.
Учитель. В кожній країні, у кожного народу є свої улюблені письменники. Їхні імена вимовляються з гордістю. До таких належить російський поет, прозаїк, драматург, художник Михайло Юрійович Лермонтов, чиє 200-річчя ми будемо відзначати 15 жовтня 2014 року.
(Слайди 2-5).
«Цей молодий військовий, у миколаївській формі, з шаблею через плече, з тонкими вусиками, опуклим лобом і гіркою складкою між брів, був однією із найфеноменальніших поетичних натур. Виняткова особливість Лермонтова полягала в тому, що в ньому з’єднувалося глибоке розуміння життя з величезним тяжінням до надчуттєвого світу. В історії поезії навряд чи знайдеться подібний темперамент. Немає іншого поета, який би так відверто вважав небо своєю батьківщиною, а землю своїм вигнанням… Він був сильний, пристрасний, рішучий, з ясним і гострим розумом, озброєний чарівним пензлем, дивився глибоко в сучасність, з отрутою іронії на вустах, – і тому притаманна Лермонтову невідворотна потреба у визнанні іншого світу розливає на усю його поезію чарівливість дивної, божественної таємниці», – писав дослідник його творчості Сергій Андреєвський.
(Слайд 6).
Немає нічого дивного в тому, що Лермонтов загинув молодим, адже Російська імперія часів Миколи Першого – справжня «тюрма народів», де немає свободи слова, поваги до людської особистості. В Європі відбуваються буржуазні революції, а в Росії створюється так зване «Третє відділення» – таємна поліція, яка стежить за настроями в суспільстві. Війна на Кавказі, Польське і Угорське повстання, війна з Туреччиною і Персією. Росія відстає від Європи у технічному розвитку, в ній панує бюрократизм, крадійство усіх масштабів, крім того – тотальні доноси, шпигунство, стеження за «неблагонадійними», зради і таємні змови.
(Слайд 7-10).
26 грудня 1825 року повстання на Сенатській площі закінчилося гарматними пострілами, майже півтори тисячі людей було вбито. Пестеля, Рилєєва, Муравйова-Апостола, Бестужева-Рюміна і Каховського скарали на шибениці, інших «декабристів» вислали до Сибіру, офіцерів розжалували в солдати і відправили на Кавказьку війну.
Найбільшу небезпеку для самодержавства становили вільнодумці-поети, які сіяли у суспільстві «неблагонадійні» настрої. Для їх усунення у «Третьому відділі» розроблялися хитромудрі плани.
(Слайд 11).
Олександр Сергійович Грибоєдов був відправлений до Персії на посаду посла, саме тоді, коли там назрівало повстання невдоволених політикою російського уряду. У 1829 році він загинув у Тегерані.
(Слайд 12).
Олександр Сергійович Пушкін був смертельно поранений під час дуелі, навмисно влаштованій придворними Миколи І, 27 січня 1837 року.
(Слайд 13).
Тарас Григорович Шевченко теж постраждав від царизму: десять років солдатської муштри, без права писати і малювати. Аж по смерті тирана-імператора з’явилась надія на звільнення. У 1857 році Шевченко повернувся із заслання, але до кінця життя був під наглядом поліції.
(Слайд 14).
Звісно, юний правдолюбець Лермонтов, талановитий і запальний, не міг довго жити в задушливій атмосфері несправедливості, обману і брудних інтриг.
Про що б не писав письменник – про далеке минуле чи сучасні події, природу чи кохання, – його ідеї й образи завжди насичені почуттями патріотизму і волелюбності. Творчість Михайла Юрійовича Лермонтова – одна з найвищих вершин російської і світової літератури.
Звучить ноктюрн з балету Арама Хачатуряна «Маскарад» за п’єсою М.Лермонтова (приглушено).
На авансцену виходить Лермонтов.
Лермонтов.
Никто моим словам не внемлет... Я один.
День гаснет... Красными рисуясь полосами,
На запад уклонились тучи, и камин
Трещит передо мной. Я полон весь мечтами
О будущем...
Лермонтов сідає за стіл, на якому стоять підсвічник, чорнильниця з пером, папір.
Ведучий 1. Нехай Лермонтов сьогодні своєю присутністю створить атмосферу свого часу, часу своїх героїв. А ми розпочинаємо…
(Слайд 15).
Ведучий 2. У 1814 році, незабаром після переможного закінчення Вітчизняної війни з Наполеоном, до Москви приїхав відставний піхотний капітан Юрій Петрович Лермонтов з молодою дружиною Марією Михайлівною.
(Слайд 16).
Саме тут, в будинку поблизу Червоних воріт, в ніч з другого на третє жовтня (а за новим стилем – 15 жовтня) народився їхній первісток. Хлопчика назвали на честь дідуся Михайлом.
(Слайди 17-20).
Ведучий 1. З 1815 року молода родина жила в селі Тархани Пензенської губернії, в маєтку бабусі майбутнього поета Єлизавети Олексіївни Арсеньєвої.
(Слайд 21).
Коли Михайликові було всього 2 роки, померла його матуся. Батько, Юрій Петрович, не ладнав з тещею, тому змушений був повернутися до свого маєтку в Тульську губернію. Сина він побачить лише через 11 років.
(Слайд 22).
Ведучий 2. Вихованням Михайла Лермонтова займалась бабуся – владна і сувора кріпосниця. Проте для єдиного, обожнюваного онука вона була найдобрішою, наймудрішою і на все життя – найголовнішою жінкою. Єлизавета Олексіївна все робила для онука, не шкодуючи грошей на вчителів і гувернерів. Піклуючись про його здоров’я, декілька разів возила Михайлика на Кавказ лікувати мінеральними водами.
(Слайд 23).
Сценічна постановка «Маленький господар Тархан»
Лермонтов. Бабушка!
Арсеньєва. Что, Мишенька?
Лермонтов. Я хочу Вас о чём-то попросить. Только обещайте, что исполните мою просьбу!
Арсеньєва. Господи, конечно, исполню, радость моя! Что подарить тебе, Мишенька? Ведь завтра твой день рождения.
Лермонтов. Дайте мне один день поуправлять имением.
Арсеньєва. Имением? Да зачем это тебе?
Лермонтов. Вы же обещали исполнить любое мое желание!
Арсеньєва. Исполню, видит свет. Но объясни хоть, зачем это тебе.
Виходять селянські діти. Лермонтов виходить наперед і урочисто виголошує:
Лермонтов. Я, наследник старинного рода Столыпиных, повелеваю отдать в вечное пользование крестьянам Тархан барскую Долгую рощу, а также выдать из неё столько леса, сколько нужно будет, чтобы построить каждому новую избу!
Бабуся охкає, а Лермонтов сміється і тікає.
Перший хлопчик. Михайло Лермонтов у день свого народження подарував селянам Довгий гай.
Другий хлопчик. Але бабуся наступного дня гай той забрала назад.
Ведучий 1. Природа наділила Лермонтова різними талантами. Він мав неабиякий музичний хист: грав на скрипці, фортепіано, флейті, співав арії з улюблених опер, навіть писав музику.
(Слайд 24).
Прекрасно малював, ліпив, легко розв’язував найважчі математичні задачі, був сильним шахістом, володів п’ятьма іноземними мовами, до того ж німецьку і французьку знав, як рідну російську.
(Слайд 25).
Ведучий 2. У 1827 році Єлизавета Олексіївна привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту. Переїзд до міста приніс поету багато нових, сильних вражень. Перші сутички зі світом зла і несправедливості. Перші вірші… І перше кохання…
Звучить «Мелодія кохання» Ф.Шопена – протягом слів ведучого і діалогу Варі та Лермонтова.
(Слайд 26).
Ведучий 1. У 16-річному віці Мішель закохався у сестру свого товариша Олексія Лопухіна – Варвару, Варєньку. Вона була надзвичайно гарною – білявка з чорними очима, замріяна і весела, до того ж розуміла хлопця, як ніхто. Вони були однолітками, але Варєнька за звичаями того часу – справжня наречена, а Михайло вважався ще дитиною. Це приносило юнаку багато страждань.
Входять Лермонтов і Варєнька, тримаючись за руки.
Лермонтов.
Мы случайно сведены судьбою,
Мы себя нашли один в другом,
Варєнька.
И душа сдружилася с душою,
Хоть пути не кончить им вдвоём!
Лермонтов.
Будь, о будь моими небесами,
Варєнька.
Будь товарищ грозных бурь моих;
Лермонтов.
Пусть тогда гремят они меж нами,
Я рожден, чтобы не жить без них.
Я рожден, чтоб целый мир был зритель
Торжества иль гибели моей,
Но с тобой, мой луч-путеводитель,
Что хвала иль гордый смех людей!
Варєнька.
Души их певца не постигали,
Не могли души его любить,
Не могли понять его печали,
Не могли восторгов разделить.
Варя сідає на диван до інших дам.
Ведучий 2. Перше кохання було справжнім і на все життя, але не судилося закоханим поєднати долі: Варвара під тиском батьків мусила стати дружиною іншого – старого і багатого, а Лермонтов так і не зміг змиритись з цією утратою.
(Слайд 27).
Лермонтов.
Мне грустно, потому что я тебя люблю,
И знаю: молодость цветущую твою
Не пощадит молвы коварное гоненье.
За каждый светлый день иль сладкое мгновенье
Слезами и тоской заплатишь ты судьбе.
Мне грустно... потому что весело тебе.
Звучить романс «Я не люблю вас и люблю» на слова М.Ю.Лермонтова. Музика Віктора Дробиша. Виконує Віктор Романченко.
Лермонтов і Варя танцюють вальс. Наприкінці закохані розлучаються.
Звучить «Ноктюрн №2 мі-бемоль (опус 9)» Ф. Шопена.
Учень 1. (Читає вірш А. Дементьєва «Лермонтов и Лопухина»).
Они прощались навсегда,
Хотя о том пока не знали.
Погасла в небе их звезда,
И тихо свечи догорали...
«Я обещаю помнить Вас...
Дай Бог дожить до новой встречи...»
И каждый день, и каждый час
Звучать в нем будут эти речи.
Она его не дождалась,
С другим печально обвенчалась.
Он думал: «Жизнь не удалась...»
А жизнь лишь только начиналась...
(Слайд 28).
Ведучий 1. І всі наступні захоплення залишались тільки захопленнями, а душа і серце поета завжди належали Варі Лопухиній.
Ведучий 2. Все життя Лермонтов з ніжністю беріг портрет Варєньки.
Лермонтов (тримаючи портрет В.Лопухіної):
Расстались мы, но твой портрет
Я на груди своей храню:
Как бледный призрак лучших лет
Он душу радует мою.
И новым преданный страстям,
Я разлюбить его не мог:
Так храм оставленный – всё храм,
Кумир поверженный – всё бог.
(Слайд 29).
Ведучий 2. Восени 1830 року М. Ю. Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Провчився він всього два курси, тому що був незадоволений лекціями професорів, дозволяв собі мати власну думку і прирікатися з викладачами. Це призвело до того, що Михайло подав заяву про звільнення і залишив університет.
(Слайд 30).
Ведучий 1. Однак треба було продовжувати освіту. Лермонтов розраховував зробити це в Петербурзькому університеті, але йому довелося б почати з першого курсу, оскільки час навчання в Московському університеті йому як звільненому не зараховувався. Він не захотів втрачати два роки і круто змінив плани.
(Слайди 31, 32, 33).
Ведучий 2. 4 листопада 1832 року Мішель вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати.
(Слайд 34).
Ведучий 1. Михайло Юрійович напише повісті, прозу і більше ста віршів. Але від них віє меланхолією. Його маскою назавжди стає маска печалі.
(Слайд 35, 36).
У суспільстві, на балу, на прийомах. А йому тільки 18.
Уривок з драми К. Паустовського «Поручик Лермонтов»
Звучить вальс А. Хачатуряна, танцюють пари. Лермонтов стоїть сумний.
Дама 1. Хто цей похмурий гусар, що ні з ким не танцює?
Вяземський. Це Лермонтов. Хіба йому до танців? Мабуть, складає вірші.
Дама 2. Такий молодий, але ні ласки, ні посмішки.
Підходять до поета.
Вяземський. Ви хворі, Михайло Юрійович?
Лермонтов. Так, мабуть, туга.
Вяземський. До чого ж вас тягне?
Лермонтов. До дружньої бесіди, до стопки чистого паперу.
Дама 1. А скажіть, з кого ви писали Демона?
Лермонтов: З самого себе, невже не впізнали?
Дама 2: Але ви не схожі на нього.
Лермонтов: Повірте, я ще гірший за мого Демона.
Починає звучати «Я тот, кого никто не любит» – композиція рок-групи «Unreal». Всі зупиняються, озираються. Лермонтов хапає за руку Даму 1, тягне її в центр, починає танцювати, потім підхоплює Даму 2. Інші здивовано дивляться. Раптово Лермонтов залишає дам, зупиняється і голосно вигукує рядки:
И гордый Демон не отстанет,
Пока живу я, от меня.
И ум мой озарять он станет
Лучом чудесного огня;
Покажет образ совершенства,
И вдруг отнимет навсегда
И дав предчувствие блаженства,
Не даст мне счастья никогда.
Дама 1 (обмахується віялом). Мені ваш Демон подобається!
Дама 2. Ви знаєте, Лермонтов, я вашим Демоном захоплююся... Мені здається, я б могла полюбити таку могутню, владну і горду істоту!
Лермонтов. Яка нудьга…
Звучить романс «И скучно, и грустно, и некому руку подать» Анатолія Ушанова на вірші М.Лермонтова. Дами танцюють з кавалерами. Лермонтов відвертається від усіх. Повертається до столика. Починає писати щось, шепоче про себе слова романсу, закреслює, тоді зминає аркуш, кидає в танцюючих. Пише знову.
Ведучий 2. І от настав 1837 рік, січень, 29-те число.
(Слайд 37).
Лермонтов.
Погиб поэт! – невольник чести –
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой.
Ведучий 1. Загинув Пушкін. Сонце нашої поезії зайшло. Загинув наш письменник, наша народна слава. Дізнавшись по це, Лермонтов у той самий день пише вірш «На смерть поета»
Учень 2.
Не вынесла душа поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде… и убит!
Учень 3.
Замолкли звуки чудных песен,
Не раздаваться им опять:
Приют певца угрюм и тесен,
И на устах его печать.
Ведучий 2. За декілька днів вірш Лермонтова, як і саме його ім’я, стає відомим усім, навіть потрапляє до самого царя. Микола Перший написав на ньому таку резолюцію: «Приємний вірш, нічого не скажеш… Я дав розпорядження старшому медику гвардійського корпусу відвідати цього пана і переконатися, чи не втратив той здорового глузду, а після того ми вчинимо з ним відповідно до закону».
Лермонтов.
А вы, надменные потомки
Известной подлостью прославленных отцов,
Пятою рабскою поправшие обломки
Игрою счастия обиженных родов!
Вы, жадною толпой стоящие у трона,
Свободы, Гения и Славы палачи!
Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда — всё молчи!..
Но есть и божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждет;
Он не доступен звону злата,
И мысли и дела он знает наперед.
Тогда напрасно вы прибегнете к злословью:
Оно вам не поможет вновь,
И вы не смоете всей вашей черной кровью
Поэта праведную кровь!
Ведучий 1. За ці полум’яні рядки Лермонтова заарештовують. Триває слідство, за яким спостерігає сам імператор. За поета заступились друзі Пушкіна, зокрема Василь Жуковський, близький до імператорської родини, а також бабуся. Лермонтова терміново відправляють у вигнання – переводять служити на Кавказ, де точиться війна з горцями.
Звучить національна грузинська мелодія.
(Слайди 38-47).
Ведучий 2. Перше перебування Лермонтова на Кавказі тривало всього декілька місяців. Завдяки клопотанню бабусі він був переведений до іншого полку, з яким подорожує Північним Кавказом. П’ятигорськ, Кисловодськ, Анапа, Тифліс (нині Тбілісі), Азербайджан, Ставрополь, Краснодарський край, Тамань.
Ведучий 1. Кавказ увійшов у душу М.Ю. Лермонтова, як друга Вітчизна, як край волі суворої.
Ведучий 2. Михайло Лермонтов полюбив Кавказ, його природу, волю. Як він казав, «там, на Кавказі, дихається вільно».
Ведучий 1. Враження від природи Кавказу, життя горців, кавказький фольклор лягли в основу багатьох творів Лермонтова.
Лермонтов.
Хотя я судьбой на заре моих дней,
О южные горы, отторгнут от вас,
Чтоб вечно их помнить, там надо быть раз:
Как сладкую песню отчизны моей,
Люблю я Кавказ.
(Слайд 48).
Ведучий 2. Михайло Юрійович повертається у петербурзьке товариство, грає роль «світського лева» – він же тепер знаменитість, один з найпопулярніших письменників у Росії, його вірші друкуються в кожному номері «Вітчизняних записок».
(Слайд 49).
Ведучий 1. Але недоброзичливці влаштовують передумови для сварки поета з сином французького посла Ернестом де Барантом.
(Слайд 50).
Дуель відбулася 18 лютого 1840 року за Чорною річкою, недалеко від того місця, де Пушкін стрілявся з Дантесом. Дуель закінчилася безкровно: одна шпага переламалася, перейшли на пістолети, і Барант, хоча і цілився, схибив, а Лермонтов вже після цього розрядив пістолет, вистріливши убік. Супротивники помирились і роз’їхалися.
(Слайд 51).
Ведучий 2. Про дуель стало відомо начальству. Лермонтова заарештували і судили: цар розпорядився знову заслати Лермонтова на Кавказ, в армійський полк, що воював у найвіддаленішому і найбільш небезпечному пункті Кавказької лінії. «Щасливої дороги, пане Лермонтов! Нехай він очистить собі голову!» – побажав поетові імператор.
Ведучий 1. Перед від’їздом поет написав вірш «Хмари».
Звучить фортепіанна п’єса-багатель Людвига ван Бетховена «До Елізи». Під музичний супровід учениця читає вірш «Тучи».
Учениця.
Тучи
Тучки небесные, вечные странники!
Степью лазурною, цепью жемчужною
Мчитесь вы, будто как я же, изгнанники
С милого севера в сторону южную.
Кто же вас гонит: судьбы ли решение?
Зависть ли тайная? Злоба ль открытая?
Или на вас тяготит преступление?
Или друзей клевета ядовитая?
Нет, вам наскучили нивы бесплодные...
Чужды вам страсти и чужды страдания;
Вечно холодные, вечно свободные,
Нет у вас родины, нет вам изгнания.
Звучить національна грузинська мелодія, швидка.
(Слайди 52, 53).
Ведучий 2. Цього разу поетові довелося побачити і пережити багато страшного і небезпечного. І, можливо, найзначнішою була битва з чеченцями при річці Валерік 11 липня 1840 року.
(Слайд 54).
Лермонтов. Нас було всього 2000 піхоти, а їх до 6000. Ми втратили 300 офіцерів.
Учень (читає уривок з вірша «Валерік»).
В приклады! – и пошла резня.
И два часа в струях потока
Бой длился. Резались жестоко
Как звери, молча, с грудью грудь,
Ручей телами запрудили.
Хотел воды я зачерпнуть...
(И зной и битва утомили
Меня), но мутная волна
Была тепла, была красна...
(Слайд 55).
Ведучий 1. За участь у бойових діях, за мужність Лермонтов був представлений до нагородження Золотою шаблею з написом «За хоробрість», але не отримав – цар не затвердив нагороди. Зате бабусі вдалося «виклопотати» онукові відпустку.
(Слайд 56).
Звучить початок романсу А.Сисолятина на слова М.Лермонтова «Вспомни обо мне».
Ведучий 2. Узимку 1840-1841 років, перебуваючи в Петербурзі, Лермонтов намагався піти у відставку, мріючи присвятити себе літературі, але бабуся була проти. Вона сподівалась, що онук зможе зробити кар’єру військового. Тому навесні 1841 року Михайло Юрійович змушений був повернутися до свого полку на Кавказі. Їхав він з недобрим передчуттям.
Ведучий 1. Останній день перед від’їздом Лермонтов провів серед друзів, в салоні Карамзіних.
На балу пари танцюють повільний вальс під музику «Вспомни обо мне». Лермонтов танцює з усіма дамами по черзі.
Дама 1. Ви дуже засмучені сьогодні?
Лермонтов. У мене немає причин веселитися, шановна.
Дама 2. Що з Вами, Мішель? Ви абсолютно пали духом. Я вас не впізнаю.
Лермонтов. Пробачте, у мене погані передчуття.
Дама 1. Ви погано почуваєтесь?
Лермонтов. Ні. Але у мене весь день таке почуття, ніби я потрапив у залізне кільце, воно увесь час стискається і ось-ось мене роздушить.
Тургенєв. Забудьте ці думки! Коли ви повернетеся з Кавказу?
Лермонтов. Я не повернуся. Це єдине, у чому я впевнений.
Тургенєв. Прочитайте нам щось нове.
Лермонтов. Нове? Будь ласка!
Починає звучати мелодія – «Пісня Сольвейг» Едварда Гріга. Під акомпанемент Лермонтов читає вірш «Не смейся над моей пророческой тоскою».
Не смейся над моей пророческой тоскою;
Я знал: удар судьбы меня не обойдёт;
Я знал, что голова, любимая тобою,
С твоей груди на плаху перейдёт;
Но я без страха жду довременный конец.
Давно пора мне мир увидеть новый;
Пускай толпа растопчет мой венец:
Венец певца, венец терновый!..
Пускай! Я им не дорожил.
Ведучий 2: Повернутися додому Лермонтову не судилося…
Лермонтов виходить. «Пісня Сольвейг» звучить голосніше.
Ведучий 1: По дорозі зі Ставрополя Михайло Юрійович заїхав у П’ятигорськ. Друзі, приятелі, шанувальники. Курортний сезон 1841 року був блискучий! Для Лермонтова це була коротка зупинка між боями.
Дама 1. Вчора на балу Лермонтов читав новий вірш. Шарман! Мішель просто геній!
Дама 2. О, де він, скрізь панують жарти і сміх! А як він танцює!..
Дама 3. Та про що ви говорите? Цей Лермонтов – відлюдник. На додаток вискочка і нахаба!
Дама 4. Я чула, що Мішель посварився з майором Мартиновим. І той викликав Лермонтова на дуель!
Дами ахають.
(Слайд 57).
Звучить етюд Олексія Шишкіна на вірш М.Лермонтова «Нет, не тебя так пылко я люблю» (без слів). Під музику ведучі продовжують.
Ведучий 2: 15 липня 1841 року, близько семи годин вечора, в 4-х кілометрах від П’ятигорська, біля підніжжя гори Машук, відбулася дуель.
(Слайд 58, 59).
Ведучий 1: Коли явилися на місце, де потрібно було битися, Лермонтов, узявши пістолет в руки, повторив урочисто Мартинову, що йому не спадало на думку його скривдити, що усе це був один тільки жарт, і він готовий просити у нього вибачення. «Стріляй! Стріляй!» – була відповідь несамовитого Мартинова.
(Слайд 60).
Ведучий 2: Лермонтов звів курок і зі словами: «Я в цього дурня стріляти не буду», – вистрілив угору.
Мартинов криво посміхнувся: «Кінець, поручик!» Швидкими кроками підійшов до бар’єру і вистрілив просто у груди.
(Слайд 61).
Ведучий 1: Лермонтов упав, неначе його скосило на місці. Збулися страшні передчуття…
Ведучий 2. Розповідають, що імператор Микола І, дізнавшись про загибель поета, спочатку вимовив: «Собаці собача смерть».
Ведучий 1. Але потім виголосив: «Панове, отримано звістку, що той, хто міг би нам замінити Пушкіна, убитий».
Звучать романс «Горные вершины» (музика Павла Кашина). Виходять всі дійові особи, по черзі беруть троянди, запалюють свічки
Учень 1. Постріл у підніжжя Машука обірвав життя геніального поета. Михайлові Юрійовичу Лермонтову не було ще й 27-ми років.
(Слайди 62-64).
Учень 2. Іван Бунін писав: «Я завжди думав, що величніший поет наш – О.С.Пушкін. Ні, це був Лермонтов. Просто уявити собі не можна, до якої висоти він міг би піднятися, якби не загинув двадцятисемирічним».
Учень 3. Ім’я Лермонтова назавжди залишиться в наших серцях. Не заросте стежка до його творчості.
Учень 4. Своїм талантом він надихав і продовжує надихати поетів, композиторів, інших митців.
Учень 5. Музику до творів М.Ю.Лермонтова написали більше двохсот композиторів, і серед них такі метри, як Д. Шостакович, С. Прокоф’єв, Г. Римський-Корсаков, А.Рубінштейн та багато-багато інших.
Учень 6. «Сину землі з очима неба» присвятили свої поетичні твори Костянтин Бальмонт, Валерій Брюсов, Ігор Северянин, Роберт Рождественський, Андрій Дементьєв та інші.
Звучить «Маленька нічна серенада» В.А.Моцарта, на її тлі звучать слова поезії.
Учитель. А я хочу прочитати вірш Івана Бєлоусова «Біль пам’яті».
Как в прошлый век, печально и светло
Слетает лист березы в день осенний,
Как будто в мире не произошло
С тех пор ни войн, ни бед, ни потрясений.
Но лист коснулся гробовой плиты,
И содрогнулся мир, покой разрушив,
И нас вернул из тлена суеты
Вот в этот день к живым и мертвым душам.
И я гляжу с тоской на облака,
Плывущие сквозь вечность над планетой,
И прихожу к подножью Машука,
Чтоб ощутить трагедию поэта.
Мятущийся, как парус над волной,
И жаждущий неистовствующей бури,
Он оборвал на взлете голос свой,
Шагнув навстречу смертоносной пуле!
...Богаты мы ошибками отцов!
Как страшно вдруг понять сквозь годы это
Не сгинувшее в сонме голосов
Жестокое пророчество поэта.
Задувають свічки, віддають учителю.
Ведучий 1.
Час прийшов завершувати бал.
Дами в танцях стерли черевички,
Кавалери заслуговують похвал,
Бо тримались рівно, наче тички.
Ведучий 2.
Ви змахніть непрохану сльозу:
Нам поет наказував радіти,
Сонцем посміхатися в грозу,
Ви – як ми, такі ж дорослі діти.
Ведучий 1.
На прощання для вас заспіває Марина Падитель. Романс «Белеет парус одинокий». Музика Олександра Варламова, слова Михайла Лермонтова.
(Слайд 65).
Марина Падитель виконує романс «Белеет парус одинокий» (муз. Олександра Варламова). Всі учасники стоять на задньому плані і рухаються в такт.
(Слайд 66).
Учитель. Дякую вам за увагу! І до нових зустрічей!
(Слайд 67). |